Проте і сучасні масштаби ведення вибухових робіт, і існуючі проблеми безпеки у сфері технологічного поводження з вибуховими матеріалами (ВМ), природньо, завжди породжували низку завдань, які й дотепер залишаються актуальними для нашої держави.

Самостійна Україна приймає самостійні рішення.

На теренах колишнього СРСР усі проблеми, пов`язані з використанням вибухівки з промисловою метою, як і решту стратегічних питань країни, вирішувала Москва. Розвал Союзу поставив крапку в налагодженій вертикалі управління вибуховою справою, що відпрацьовувалась десятиріччями. Тож перед незалежною Україною як державою з новим статусом постала необхідність взяти на себе величезну відповідальність, пов`язану з проведенням одних з найнебезпечніших робіт – вибухових. Ще у 1992 році Держгіртехнагляд, який контролював тоді об`єкти підвищеної небезпеки і згодом був перетворений на Держнаглядохоронпраці, розуміючи, що ігнорування проблеми або дилетантський підхід до справи може призвести до катастрофічних наслідків, ініціював створення Міжвідомчої ради з вибухової справи, мозковим центром якої був П.Л. Лещ. І першочерговими завданнями новоствореної структури було саме визначення пріоритетних напрямків розвитку вибухової справи в Україні та розробка рекомендацій щодо підвищення рівня суспільної, технічної і екологічної безпеки при поводженні з вибуховими матеріалами, що дозволило б наблизити цей процес до стандартів усього цивілізованого світу.

Проте на відміну від колишньої радянської структури, що вирішувала нагальні питання небезпечної галузі виключно на рівні міністрів, у складі української Міжвідомчої ради не було перших осіб уряду. Цей дорадчий орган об`єднав лише висококваліфікованих спеціалістів з регіонів та ряду зацікавлених структур, так би мовити інтелектуально-виробничу “еліту” з питань вибухової справи: провідних вчених науково-дослідних інститутів, керівників підприємств та комбінатів, що виготовляють або використовують ВМ, і, звичайно, представників тих міністерств та відомств, спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснювали безпосереднє управління промисловими підприємствами та організаціями України, пов`язаними з обігом вибухових речовин.

Відтак Міжвідомча рада стала чи не єдиною об`єднаною інституцією в країні, що досконало володіла питаннями в сфері поводження з вибуховими матеріалами і координувала діяльність численних структур, об`єднань, підприємств, наукових і громадських організацій, що увійшли до її складу.

Конверсійні ВМ: не час кидати гроші на вітер «Не до жиру, быть бы живым»

На той час багато суперечливих питань вимагали невідкладного розв`язання, тому й завдання перед Міжвідомчою радою були поставлені відповідальні. Одним з пріоритетних напрямків передбачалась координація робіт з розроблення цільових програм підвищення рівня безпеки при поводженні з вибуховими матеріалами, розробки нових ВМ, засобів механізації вибухових робіт та безпечних технологій їх використання. На часі було й термінове вирішення проблеми, куди дівати вибухівку від утилізації боєприпасів, залишених «у спадок» від радянської держави.

Донедавна в гірничодобувній промисловості використовувалась значна кількість вибухових речовин, утилізованих за конверсією. При цьому, обсяг конверсійних ВМ, які пройшли належну промислову переробку, складає лише 5%.

Їх використання в Україні певною мірою пояснювалося бідністю підприємств і постійним браком коштів на виконання програми утилізації боєприпасів. В результаті вітчизняні видобувні підприємства з метою проведення промислових вибухів наприкінці XX століття, ніби на світанку технічного прогресу, використовували все, що пропонував військово-промисловий комплекс:, тротил, піроксилінові, балістичні порохи, гексогенові матеріалі тощо.

Загальновідомо, що такі речовини становлять серйозну загрозу при виготовленні, транспортуванні та використанні, оскільки мають високу чутливість до механічних впливів, негативно позначаються на навколишньому середовищі та спричиняють близько 30 захворювань в організмі людини. За даними ВАТ “Кривбасвибухпром” і Національної гірничої академії при проведенні масових вибухів у Кривбасі щорічно викидається в атмосферу до 30 міліардів літрів токсичних газів і до 100 тисяч тонн сажистих продуктів, відбувається інтенсивне забруднення грунтових вод нітратами, що входять до складу цих вибухових речовин.

Проте період інфляції та економічного дисбалансу диктував свої умови. Зрозуміло, що шлях використання конверсійної вибухівки з промисловою метою був не найкращим і набагато складнішим, ніж застосування так званих «штатних» ВМ, що пропонувались заводами-виробниками. Тому впродовж усіх цих років Держнаглядохоронпраці України і Міжвідомча рада з вибухової справи головною умовою при використанні конверсійної вибухівки в гірничорудній промисловості ставили гарантування належного рівня безпеки. Для здійснення вибухових робіт були розроблені безпечні технологічні параметри, а їх дотримання постійно знаходилось на особливому контролі державного гірничого нагляду. І тільки завдяки цьому в період пострадянського занепаду вибухпроми отримали можливість працювати і, врешті решт, вивести свою економіку на належний рівень, не допустивши практично жодної трагедії.

Однак, економія на виконання програми утилізації і досьогодні обертається додатковими витратами. Серед бізнесових структур, які займаються реалізацією конверсійних вибухових речовин, є й такі, кого першочергово цікавлять лише прибутки, а не дотримання необхідних вимог безпеки під час транспортування ВМ. Шлях цей вимірюється десятками і сотнями кілометрів, проходить він, як правило, через населені пункти, і тому немає жодної гарантії абсолютної безпеки під час пересування вантажу.

Красномовним прикладом недбалості під час перевезення ВМ і водночас «останньою краплею» для прийняття категоричного рішення щодо відмови від використання у вітчизняній промисловості конверсійної вибухівки стала дорожньо-транспортна пригода, що трапилася у травні 2004 року на автодорозі Тараща-Біла Церква. Тоді при перевезенні працівниками ЗАТ «Західукрвибухпром» з військового арсеналу м.Знам`янка Кіровоградської області конверсійних баліститних шашок у кількості 8 тонн трапилося їх загоряння, в результаті чого загинули 2 чоловіки.

Тому надзвичайно виваженою стала позиція Держнаглядохоронпраці та Міжвідомчої ради – заборонити використання конверсійних ВМ при веденні вибухових робіт. Застосування цієї вибухівки можливе лише після її глибокої переробки на заводах спецхімії. Весь обсяг ВМ, який знаходиться на складах підприємств, взято на облік і буде використано лише з дотриманням спеціально розроблених додаткових заходів. Такою ціною використання утилізованої вибухівки не потрібне.

Тим більше, і закордонний досвід свідчить, що сьогодні при веденні вибухових робіт жодна країна світу не застосовує конверсійну вибухівку. Яскравим прикладом цього може стати, зокрема, Німеччина, яка категорично заборонила використання у видобувній промисловості будь-яких вибухових речовин, отриманих від утилізації боєприпасів. У Росії, до речі, категорично заборонено і використання вибухівки на основі гексогену.

Чи існує “ідеальна” вибухівка?

Особливої гостроти, у зв`язку з відмовою від конверсійних матеріалів, набуває і зовсім не риторичне для України питання, яку саме вибухівку планують використовувати цивільні галузі промисловості у найближчій перспективі. Вже ні в кого не викликає сумнівів, що зробити промисловий вибуховий процес максимально безпечним можливо лише з впровадженням сучасних, більш прогресивних технологій. А в розробці та застосуванні нових ВМ, в технологіях проведення вибухових робіт було та залишається головним питання, як зробити, щоб небезпечні речовини перетворювались на вибухівку тільки в руках спеціаліста і тільки в тому місці, де необхідно.

Більше 20 років у світі розробляються, удосконалюються і успішно застосовуються так звані емульсійні вибухові речовини. Їх абсолютною перевагою є відсутність у складі тротилу і високий рівень промислової та екологічної безпеки при застосуванні, обсяги якого з кожним роком зростають. Лише підприємствами ВАТ “Інгулецький ГЗК”, ВАТ “Південний ГЗК”, ВАТ “Центральний ГЗК” у 2004 році використано понад 10 тисяч тонн емульсійної вибухівки “Україніт ПП-1”. Це майже стільки, скільки було використано загалом за два попередні роки. Нова речовина проходила тривалі експериментальні випробування, після яких Держнаглядохоронпраці допустив її до постійного застосування на відкритих гірничих роботах.

Вперше в Україні проводяться промислові випробування емульсійної вибухової речовини нового покоління “Анемікс” та змішувально-зарядної машини фірми “Оrika”. В умовах діючого комплексу з виробництва окислювача ВАТ “Полтавський ГЗК” протягом минулого року уже збудовано модуль для приготування емульсійної матриці – компоненту для виготовлення нової вибухової речовини. Не випадково саме на цьому підприємстві у вересні 2004 року було проведено і виїзне засідання бюро Міжвідомчої ради з вибухової справи, де зазначалося, що перші результати використання цієї вибухівки підтверджують перспективність її застосування.

У 2005 році планується запустити в експлуатацію завод з виготовлення емульсійної вибухівки «Емоніт», який будується на кар`єрі ВАТ «Північний ГЗК».

Проте представники кожного з напрямків намагаються переконати громадськість, що саме їх вибухівка найбільш перспективна, екологічно чиста та безпечна. Тому ще одним з головних результатів багаторічної роботи Міжвідомчої ради можна назвати досягнутий врешті решт консенсус (після багатьох років суперечок та відкритих протистоянь) між розробниками, виробниками і споживачами вітчизняних та зарубіжних емульсійних вибухових технологій.

Сьогодні необхідно з розумінням ставитися до ситуації, що ряд компонентів нових вибухових матеріалів розроблені та виготовляються за кордоном. Звичайно, наша держава не у змозі перебувати на вістрі всіх нових технологій. Тому «ноу-хау» зарубіжного досвіду необхідно активно використовувати, і тим самим створювати умови для розвитку власних технологій. Слід продовжити роботу і над технологією використання емульсійної речовини «Україніт», а також випробування зарубіжної вибухівки «Анемікс», застосовуючи більш прогресивні імпортні неелектричні системи ініціювання вибуху типу «Нонель» та «Примадет».

Заслуговує на увагу робота, яку веде вітчизняний завод „Імпульс”, який за короткий термін розробив та впровадив детонуючий шнур і зараз працює над широким впровадженням в вибухову справу неелектричної системи ініціювання „Імпульс”.

Новому, як правило, складно прокладати свою власну дорогу. Проте перші кроки доводять результативність впровадження нових прогресивних технологій. І вони можуть з`являтися як на вітчизняних, так і зарубіжних підприємствах. Однак, будь-яка технологія, згідно з діючим законодавством, перш за все, повинна увійти в правове поле держави та відповідати українським умовам і стандартам.

Закон є закон

Доволі природно, що вдосконалення будь-якої діяльності нерозривно пов'язане з подальшим розвитком законодавчої бази. Перший закон в Україні, що забезпечує правове регулювання відносин в одному з найбільш небезпечних видів діяльності – "Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення" був прийнятий Верховною Радою наприкінці грудня 2004 року. Сьогодні закон передбачає налагодження відносин між виробником і споживачем вибухових матеріалів, посилення уваги до безпеки робіт на всіх стадіях – від розробки вибухівки до вдосконалення законодавчої системи. Практичне значення нового нормативного документу полягає і в тому, що відтепер вибухові роботи здійснюватимуться лише юридичними особами, що виключить існування правових колізій.

Над створенням нового закону весь склад Міжвідомчої ради з вибухової справи працював протягом декількох років. Першу робочу групу очолював член-кореспондент НАН України, д.т.н., професор Е.І. Єфремов Вдосконалення нормативної бази стало вкрай актуальним, оскільки донедавна фактично не існувало законодавчого акту, який регулював би відносини у сфері поводження з вибуховими матеріалами. Державне управління та регулювання цих питань і до сьогодні здійснюється на підставі понад 80 розрізнених нормативних актів та інструкцій, які були розроблені ще в 60-90 роках минулого століття різними органами виконавчої влади за галузевим принципом і не мають єдиного системного підходу.

Відтепер сучасні вимоги до промислової безпеки у цій сфері, закладені в законі, визначатимуться єдиною системою нормативних актів. Уже розпочато розробку нової редакції “Єдиних правил безпеки при вибухових роботах” – своєрідного кодексу нормативних документів, який поєднає в собі усі технічні нюанси ведення вибухових робіт, вимоги до персоналу, до складів ВМ тощо, націлені на забезпечення захисту життя, здоров`я людини та охорону довкілля.

Новими вимогами затвердженої законодавчої бази, яка повністю відповідає директивам ЄС, стало і те, що відтепер усі вибухові матеріали і обладнання, передбачене для їх виготовлення, підлягають обов`язковій сертифікації, а вибухові роботи проводитимуться лише за умов страхування відповідності за заподіяну шкоду третім особам. Прийняттю цих державних норм передувала безпосередня активна діяльність Міжвідомчої ради зі створення структури сертифікації. Наразі триває робота над організацією першого в нашій країні Центру сертифікації ВМ. Акредитацію як орган сертифікації вибухівки уже пройшли ДП “Київський експертно-технічний центр” і Національний інститут охорони праці. Триває акредитування цілої системи лабораторій на підприємствах, які мають відповідне обладнання. В найближчих планах ради – створення спеціалізованої сейсмічної лабораторії з метою контролю сейсмічного ефекту при масових вибухах на підприємствах гірничорудної промисловості.

Кадри, які не мають права на помилку

Не меншої уваги Міжвідомчою Радою з вибухової справи приділяється питанням професійної підготовки працівників, безпосередньо пов`язаних з обігом вибухових матеріалів (вибуховик та роздавальник ВМ). Ще у 2001 року було ініційовано відкриття навчального центру з питань охорони праці та вибухової справи на базі ДП “Криворізький експертно-технічний центр”.

За час, що минув, фахівцями освітнього центру під керівництвом метра гірничої справи Дробота А.С. та кандидата технічних наук Баженова О.К. розроблено та надано до затвердження Міністерством освіти і науки Типові навчальні плани і програми для підготовки відповідних працівників, отримано необхідну ліцензію Міносвіти для їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Але, закономірно, найбільша увага приділяється саме навчальній роботі. До читання лекцій запрошуються кращі працівники науково-дослідних і навчальних закладів, професіонали і фахівці гірничовидобувних підприємств, Криворізького ЕТЦ та гірничого округу. Для засвоєння необхідних знань використовуються сучасні навчальні засоби, в яких викладені усі аспекти вибухових робіт. Практичне навчання та стажування проводиться на виробничих дільницях шахт, вибухпромів і в цехах підприємств.

Говорячи про молоді кадри, не можна оминути увагою досвід тих людей, які своєю безпосередньою роботою дали змогу Міжвідомчій раді і вітчизняним підприємствам досягти позитивних результатів, які ми маємо зараз. Вартий шани значний внесок у розвиток вітчизняної вибухової справи О.Т.Дуплякіна, В.П.Мартиненка, Є.П.Озерова, І.В.Махоні, які у різні часи очолювали асоціацію “Укрвибухпром”, були заступниками Голови Міжвідомчої ради з вибухової справи. Під їх безпосереднім керівництвом «Укрвибухпром» виконав і свою відповідальну організаційну та направляючу функцію, яку асоціація, як об`єднання юридичних осіб, взяла на себе ще на початку 90-х років минулого століття.

Під постійним контролем досвідчених професіоналів і сьогодні перебуває підвищення рівня промислової безпеки при впровадженні нових вибухових матеріалів, технологій, засобів механізації. Зробити вибуховий процес для промислових потреб максимально безпечним значною мірою стало можливим завдяки зусиллям спеціалістів Криворізького гірничого округу (Чередніченко О.Є.), методичне керівництво яким здійснює управління організації державного нагляду в гірничорудній, нерудній промисловості та за вибуховими роботами Комітету А.Я.Бережецький.

Замість епілогу

Сьогодні значна частина тих нагальних питань, що були поставлені перед першим складом Міжвідомчої ради з вибухової справи, успішно вирішені. Хоча, звичайно, говорити про те, що зроблено все, занадто рано.

Окремі непорозуміння, які ми маємо в сфері поводження з ВМ, є результатом відсутності в державі Програми розвитку гірничої справи. Якщо буде розроблено чітку і ясну програму, яка включатиме питання розвитку вибухової справи, ситуація в цій сфері набуде стабільного керованого характеру.

Вагомим зрушенням в успішному розв`язанні проблем технологічного поводження з вибуховими речовинами може стати більш широке впровадження нових типів емульсійних ВМ, які мають підвищену безпеку, екологічність та ефективність.

Крім того, варто звернути пильну увагу і на механізацію вибухових робіт. Проблемою з проблем для підприємств нерудної промисловості Кривбасу сьогодні залишається заряджання вибухових механізмів ручним способом. В зв`язку з цим першочергово необхідно розробляти нові зарядні машини і засоби механізації, щоб повністю замінити ручну працю, налагодити випуск вітчизняної техніки, яка у порівнянні з імпортною буде у 10-15 разів дешевшою.

Розв`язанню цих проблем, значною мірою, має сприяти і нарешті зрушене з місця питання щодо підвищення статусу Міжвідомчої ради, що передбачено Законом України “Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення”. Відтепер склад ради, до якого будуть входити перші особи міністерств та відомств, керівники центральних органів виконавчої влади та інші спеціалісти, визначатиметься виключно рішеннями уряду, що дозволить вивести розробку стратегії вибухової справи у вітчизняній промисловості на державний рівень. Адже “дорогу осилит идущий”.

Тому новому складу ради першочергово хотілося б побажати впевнено продовжувати уже закладені традиції та набирати обертів у своїй роботі, користуючись тим, що сьогодні ці питання, як ніколи, віднесені до категорії пріоритетних.

Сергій Сторчак доктор технічних наук, Голова Міжвідомчої ради з вибухової справи